Моя душа прив*язана до мап, до шляхів, до хмарного і сонячного неба. До
дзвенячо-відкритого простору, який нагадує розпеченийвлітку, розриваючий
свідомість рідний степ. Я гублю і знаходжу себе в небі... і в мапах. В русі шляхами я уявляю себе точкою, яка малює лінію
свого переміщення червоним синім і зеленим. Є ще улюблений сонячно-жовтий, але
то – колір відданий в моїй уяві тільки сонцю.
Ні мене поки що не ваблять чужомовні, поки що вслуховуюся і випробовую на смак Свірж – як перемова
птахів, Жовква – малий камінець на шляху завойовників, Звенигород дзвенить
дзвонами такими відмінними від набату в імені Донбасу. Старе село – така проста
назва і таке приваблеве небо. Броди, Ужгород хочу звати Вужем-городом з річкою,
яке в*ється вужем між старим і новим містом. Я згадую смотрицький каньон і
його обриви і башти.
Мене вабить мапа,
дороги і небо.