[Tri-Devici]

Ездила вчера на ярмарку в Пирогово.
Вчера такой минорный день был. Прелесть просто. Под"Пикник".
Ехала на туда на троллейбусе...Смотрела в окно, витала в облаках. ИЗ увиденного в окне особо порадовала"Мойка МИРА" . Вот так...а на вид - обычная авто-мойка.
Я ехала-ехала - и вдруг прямо за мойкой мира случилась конечная. Такое чувство, что выгузили тебя в чистом поле. А ведь это уже (или еще) Киев! И тут ездят троллейбусы.
И тут же, у остановки, нашелся подземный переход. Музей Пирогово - через дорогу.
По ощущению похоже было на поле в Ржищеве, через которое мы шли на Трипольское коло...Только в воздухе - осень. Осень - она не грустная. Она очаровательна. Как сумерки.
Я ожидала чего-то похожего на Львовский Шевченковский гай, но все оказалось не так. Шевченковский гай - это Карпаты. Горы и Леса. А здесь -- центральная Украина. Лесо-степи и Степи. Холмы. Плюс - время.В гаю - 1-нач. 20 века, здесь 19-сер 20 века. Совсем другое ощущение. Более свойское. И как-то чувствуешь себя естественнее, "на месте".
На входе -ветряки. Каждый домик не в лесу и не отделен от "всего мира" частоколом. Плетеные заборчики, хаты - в цветах, с калынами во двориках. Мне оченьимпонирует это чувство открытого пространства и в то же время - уюта. При т ом - идешь себе по улице. Там трембыти і шалені скрипки - як гірські ріки. А тут - Чумацький шлях, кобзи з бандурами та вози з запряженими волами. Неквапливе і розлоге.



Як зайшла, очикувала, щоось - зараз потраплю на ярмарок. А-нє...ЗАйшла, все тихо. Тітонька на бандурі грає...Поодинокі торговці то пташок солом*яних продають, то лаванду, то ще якісь загогуліни...Де мій ярмарок!? Вже трошки розчарувалася...топаю так собі...
А потім думаю, ну немаярмарку -той нема. А гарно тут.
Але потім так чую - десь грають, і начебто як багато народу шумить. Десь за деревами у долинці. Підійшла, глянула. Знайшовся ярмарок! Навпростець не поперла, цивільненько обійшла. Знайшоооовся. Одразу, як зайшла, згадала,як на коло приходили. Вивіска на вході і вказівники.



Одразу почала шукати гребінці рогові, але орги сказали, що з рогами були вчора, а сьогодні їх вже немає. ИИИИ...ну й ладно. Наступногороку обов*язково знайду. То в мене як у казці - шукай чарівників, як раз впустив їх. Інші ціни вже будуть, але..що ж тут вдієш.
А народ сидів не рядами, а так - кому де прийшлося. Довелося визначатися, як ходити, щоб нічого не впустити.
Как-то вышиваночки, шкатулочки обычные не привлекали. И керамика - тоже. НАсмотрелась уже



А вот крашенные желтым и красным ліжники - это нечто. Они сразу такие яркие. Лижники - это валянные одеяла, типо тех, что у меня. По 400грн. Недорого совсем. Особенно для таких.
НАдыбала дяденьку и тетеньку, которые продавали баночки и блюда из лозы и из капа. Оригинальные штуки. Я сразу влюбилась в маленькую каповую баночку. Потом сфоткаю и вывешу. Дяденька мне еще и скидку сделал. Кап - это необычная древесина. Баночка просто потрясающая. Мастер Гоголев Дмитро еще и скидочку сделал, хотя я не просила. :) Было приятно. Ходила искала заколочки, заколочек не нашла, нашла колючего дядьку, который резал ложки. Спросила, почем ложки. Дядька буркнул цену. Я посмотрела - и пошла дальше. Но, дядька мне понравился. По тому, как ответил. Люблю я йожиков. Колючих таких товарисчей :) Они не злые, а именно...колючие. И захотелось мне у него ложку купить. А, ну и что, что дороговато. Потом подумала, что дядька сидит в палатке мастер-классов. И подумала, что неплохо бы самой ложку вырезать. Подошла, спросилась. Дядька опять иголки выставил. Но, мне-то что? У меня тренер колючка похлеще был. Я-то за знаю, как с такими разговаривать :) НУ...посадили меня на стульчик. ДАли болванку и ножик. Показали, как строгать. Вот, казалось бы - все просто, ан нет...Руки - как крюки :) Часа два резала. А дядька потом забрал у меня "уже ложку" и парой движений придал ей товарный вид. Потом - обтесал лишнее топориком и отдал опять мне. Большой ножик тоже забрал и дал маленький.Потом я еще таким ножом-ложечкой резала, наждакомтерла....Теперь знаю, как деревянные изделия становятся гладкими. Ложечка у меня - вербовая. Дерево очень мягкое. Мягче даже, чем сосна. Пока дядька убирал очевидные косяки, я рассматривала альбом с его работами. Мастер Олександр Зозуля (доречи, буду знати, що у 19 липня - день рiзб*яра та майстра плетіння у Пирогово ). Дядько робить іконостаси, двері, дерев*яні прикраси для дому - він вміє випускати з дерева птахів і виноградні лози. Майстер одним словом. В мене челюсть відвисала від його робіт. Але найбільш він любить різати ложки :) І потім вже роздивилася, які ложки в нього гарні! Вони варті тих 50 грн, що він просить. "Мою"ложку він так віддав, без грошей. Я потім ще "його"ложку купила. Якось негарно лишати навчання без оплати. І він ще дав мені шматок наждаку "на дорожку" - дообробляти вистругану ложку.
Потім - надибала склярів. Доречи, було багато виробів з гутного скла. А ці такі гарні. Я вже на андріівському та в інших"перекупних" місцях не зможу купувати. По-перше, фігурки не звичайні коти, собачки, метелики та рибки. Тут коники є, та не просто коники, а єдинороги та пегаси. Цапельки, бики, раки, леви. Та незвичайні, хоч і звичайні є. А які квіти...І япросто закохалася в величезного чорного павука.



Ціни - помірні. Якість - на висоті. Купила єдинорога - такий собі клубок повітряного вогню, та цапельку - тендітну і тоненьку...Майстри - Дмитро Столяров та Оксана Вовк. Я останнім часом у всіх беру візитівки та записую імена. Тому що вже якось тхне від безіменного споживацтва. Дівчина Оскана сиділа за верстачком і видувала простенькі фигурки та чарівні палички. Пристрій для видування - начебто простий. Я дещо зрозуміла, як ті фігурки виробляються.
Одна чума криворука, така собі дівчинка в біленькому, совїми кривими лапами завалила фігурки і розбила пегаса. Як вона ще павука незачепила. І хочби вибачилася, та заплатила за фігурку..Та де там...Заникалася до свого хлопця, відійшла трохи далі - і до інших фігурок полізла. Як наче й не вона. Тварючка. З іншого боку - що з таких возьмеш. Я тільки здивувалася, чого хлопчина-майстер нічого їй не сказав, і купувати не примусив. ХЗ...може потім інше крило відіб*ють, заполірують, та продадуть...
Павука хотілося купити...але він для мене задороий та завеликий. Ставити нікуди. Але то чудо, а не павук.
З того, що бачила, ще сподобався дерев*Яний коник. Такий, з тяглових чи важких верхових. З кріпкими короткуватими ніжками, широким крупом і кріпкою шиєю. Богатирський такий кінь, одним словом. Такий собі грозний - норовисто б*є копитом і пригинає голову з розтріпаною гривою. Дорого. Якби не навчання, купила б ще коника.
Були ще такі цікаві горщики з червої глини, розписні стільчики - і стільці гарні і тітки-майстрині веселі. Бели ще шикарні скрині - плетені і різблені з м*якою обкладинкою кришки, на якій виявилося дуже зручно сидіти. А ще - ажурні керамічні горнятка. Так, саме ажурні, я спочатку думала, що то воно дерев*яне, виявилося, що вирізане.



Отак. Погуляла по музею трохи. За кам*яною вежею починається часний сектор. Вежа - межа.



Аще, майже на вихолді, купила в тітки-бандуристки диск з музикою. І от у неї забула взяти візитівку. Нажаль. А грає вона гарно.
ТАм ще багато залишилося, де походити. Я, як звичайно, збиралася їхати рано, а поїхала пізнувато. Треба якось вибратися знову. Тепер ще й буду знати, що на ярмарок краще у перший день їхати. Поверталася на маршрутці. Сідала на кінцевій тролейбуса, бо якось не хотілося сідати прямо біля музею. Прогулялася вздовж поля трохи.
ДАвно вже не була така задоволена поїздкою.
І тими цікавинками, що купила




Моя баночка, цапелька та единорог